Незмінювані форми дієслова в прасловянській та сучасній українській мові

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

1 Незмінювані форми дієслова в праслов’янській мові………………………6

2 Незмінювані форми дієслова в сучасній українській мові………………..14

Висновок………………………………………………………………………..26

Список джерел літератури…………………………………………………….29

Вступ

Форми дієслова в праслов’янській та українській мовах бувають двох типів: змінювані і незмінювані. До змінюваних належать дієвідмінювані форми дійсного, умовного та наказового способів і відмінювана форма — дієприкметник. До незмінюваних належать неозначена форма і дієприслівник. Крім основних чотирьох форм дієслова, в українській мові виділяються незмінні безособові форми на -но, -то (сказано, вирішено, збито).

Досить актуальним є питання походження інфінітива в праслов’янській мові. Слід зазначити, що в самих ранніх письмових індоєвропейських мовах (санскрит, давньогрецька і хетто-лувійських) інфінітива немає, а в тих мовах де інфінітив є він абсолютно не збігається. Порівняємо наприклад загальногерманський інфінітив на -an, латинський на -re, в балтійських і слов'янських мовах на -ti. Звідси робиться логічний висновок, що в загальноіндоєвропейській мові його не було і в кожній мові, де є - він виник незалежно.

Було з'ясовано і досить швидко було висловлено припущення, що інфінітив у слов'янських мовах за походженням давальний відмінок від іменника з суфіксом - * tei - / - * ti- із закінченням давального відмінка однини - (e) i-. Отже доісторичне звучання * pekti, * mogti, * strigti було * pektei, * mogtei, * strigtei.

У праслов'янській мові суфікс - * tei - / - * ti- також широко вживався для створювання іменників, як правило вони були жіночого роду: * pamentis -пам'ять, * valdtis -влада, * midtis - помста. Від вищезазначених коренів * pek-, * mog- були утворені іменники * pektis – піч, І * mogtis – міць.

Чисто фонетично походження інфінітива цілком адекватно пояснюється, але яким чином саме давальний відмінок іменника на -ti- став безособової формою дієслова не досить добре досліджено, що визначає актуальність вивчення даного питання.

Розробка й обґрунтування теоретичних основ визначення незмінюваних форм дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах, історії їх походження та синтаксичної ролі в реченні тісно пов’язані з іменами визначних українських лінгвістів. Зокрема, проблему статусу незмінюваних дієслів та їх походження досліджували М.А. Жовтобрюх та Б.М. Кулик., над питанням інфінітива у сфері дієслова працювали В.М. Русанівський і І.Р. Вихованець. У російському мовознавстві давали трактування поняттю неозначеної форми дієслова і його походження В.М. Бріцин та Л.М. Васильєва. Праці цих мовознавців стимулювали дослідницьку роботу відомих сьогодні лінгвістів: Катерини Григорівни Городенської та Світлани Олегівни Соколової, які інфінітив розглядають більш детально, з різних аспектів, а разом з тим вивчають і синтаксичні функції неозначеної форми дієслова в реченні.

Дослідження проблем синтаксису інфінітива, зокрема його функціонування в ролі головних та другорядних членів речення, тісно пов’язане з аналізом його лексичного значення. Серед дієслів, що складають лексичну систему української мови, поряд з повнозначними інфінітивами представлені і такі, що характеризуються як службові, тобто ті, що не мають власного лексичного значення або це значення в них послаблене. До таких звичайно відносять фазові, модальні інфінітиви тощо. Аналізу цих одиниць присвячені студії багатьох українських та російських дослідників, зокрема Н.Дзюбишиної, А.Загнітка, Н.Іваницької, В.Бєлоусова, Т.Дорофєєвої, Г.Золотової, Е.Кузнєцової, Є.Скобликової, Г. Уфімцевої, Н.Шведової та інші.

Актуальною є необхідність поглибленого вивчення особливостей синтаксичного функціонування незмінюваних форм дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах в різних стилях.

Актуальність дослідження зумовлюється:

• недостатньою опрацьованістю з мовознавчого боку системи синтаксичного функціонування незмінюваних форм дієслова у праслов’янській та сучасній українській мовах;
• відсутністю досліджень, пов’язаних із системним вивченням синтаксичних функцій інфінітива в текстах художнього, наукового, публіцистичного, офіційно-ділового та розмовного стилів української мови;
• проблемою визначення синтаксичної позиції неозначеної форми дієслова в реченні.

Метою роботи є вивчення незмінюваних форм дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах, виявлення особливостей уживання інфінітива.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

• дослідження незмінюваних форм дієслова в праслов’янській мові;
• дослідження незмінюваних форм дієслова в сучасній українській мові.

Об’єктом курсової роботи є незмінювані форми дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах.

Предметом курсової роботи є порівняльна характеристика незмінюваних форм дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах.

Методологічною основою є праці В.М. Русанівського, А.П. Загнітко, І.Р.Вихованця та К.Г. Городенської, присвячені дослідженню інфінітива та зокрема, синтаксичних функцій неозначеної форми дієслова.

Методи дослідження: структурний, описовий, з використанням прийомів внутрішньої та зовнішньої інтерпретації.

Висновок

В ході виконання курсової роботи було досягнуто поставленої мети, а саме вивчено незмінювані форми дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах, виявлено особливості уживання інфінітива.

Відповідно меті було вирішено такі завдання:

1) досліджено незмінювані форми дієслова в праслов’янській мові;

2) досліджено незмінювані форми дієслова в сучасній українській мові.

Також було зроблено наступні висновки:

• Інфінітив (від лат. Infinitivus; невизначена форма дієслова, застаріле невизначений спосіб) - неособиста форма дієслова, що представляє дію (стан, процес) безвідносно до категорій особи, числа і способу; називає дію поза її зв'язком з суб'єктом і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?»: піч, лягти, нести, відрізати.
• В праслов’янській мові основу інфінітива можна визначити, якщо від неозначеної форми відкинути суфікс -ти. За основою інфінітива дієслова поділяються на 6 класів.
• Дієприслівник у праслов’янській мові – нефінітивна форма дієслова (вербоїд), яка позначає другорядну дію, підпорядковану головній, вираженій у реченні присудком або інфінітивом у різних синтаксичних функціях. Особливістю дієприслівника є те, що суб’єкт позначуваної ним дії співпадає з суб’єктом дієслівної дії, вираженої фінітною формою або інфінітивом. Як дієслівна форма дієприслівник зберігає вид і стан. Видові форми дієприслівника служать для вираження семантики таксису. Зазвичай, дієприслівники доконаного виду виражають передування другорядної дії відносно основної. Іноді такі дієприслівники виражають одночасність або ж наступність дії. Дієприслівники недоконаного виду передають одночасність дії.
• Крім інфінітива, у праслов’янській і пізніше в староукраїнській мові використовувалася й інша відмінкова форма дієслова – супін, яка за походженням була формою знахідного відмінка віддієслівних імен з основою на *-ŭ. Супін уживався, головним чином, при дієсловах недоконаного виду, що виражають значення руху і вказують на мету цього руху. Наприклад: Поиди ловитъ рыбъ. Утворювався супін за допомогою суфікса -тъ.
• Усі дієслівні форми (особова форма, інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, форми на -но, -то) в сукупності формують дієслівну парадигму, кожний член якої має спільні (однакові) лексичні семи (спільну лексичну семантику ) і спільні та відмінні граматичні семи (різне граматичне вираження): гуляю — теперішній час, недоконаний вид, дійсний спосіб, активний стан, 1-ша особа однини; гуляти — недоконаний вид, активна форма стану; гуляючий — теперішній час, недоконаний вид, активний стан, чоловічий рід, однина, називний відмінок; гуляючи — недоконаний вид, активний стан, невідмінювана форма.
• В українській мові інфінітив зрідка набуває значення пестливості внаслідок вживання іменникових пестливих суфіксів -очк-, -оньк-, -к-, -ун-, -ус-: їстоньки, їстки, питоньки, питки, спатоньки; спатки, спатуні (пор. татуньо), спатусі (пор. татусь), сісточки, сістоньки, тупоньки, хлюпоньки. Таких лексем, іцо поширені в розмовній мові під час спілкування з дітьми, у мові небагато. Вони не мають співвідносних відмінюваних дієслівних особових форм. Утворюються ці форми шляхом поєднання суфіксів -очк-, -оньк-, -К-, -ун-, -ус- та інфінітивного суфікса -ти: спат-ун-і, спат-ус-і, тому їх можна кваліфікувати як інфікси.
• Дієприслівник має специфічне категоріальне значення (додаткова дія), своєрідні морфологічні категорії (єдність дієслівних і прислівникових ознак), своєрідну синтаксичну функцію (другорядний присудок і обставина), свої суфікси, яких не має жодна інша частина мови. Це й спричинило різні погляди на дієприслівник.
• У сучасній українській мові вжинаються невідмінювані слова на -но, -то. За походженням ці слова є колишніми короткими дієприкметниками пасивного стану минулого часу середнього роду, які в називному відмінку закінчувалися на -о. Відірвавшись від парадигми відмінювання, вони перетворилися на невідмінювані форми з новою синтаксичною функцією — функцією присудка в односкладних безособових реченнях.
• в сучасній українській мові у інфінітива на порядок більше функцій ніж у інфінітива в праслов’янській мові, тобто з часом інфінітив зазнав певної трансформації;
• супін в праслов’янській та сучасній українській мові дуже схожі між собою і можна стверджувати, що він з часом зазнав незначних змін;
• дієприслівник у сучасній українській мові більш поширений та розвинутий, бо в праслов’янській мові він використовувався досить рідко;
• на відміну від праслов’янської мови в сучасній українській мові існують невідмінювані дієслівні форми на –но, -то.

Після проведеного порівняння незмінюваних форм дієслова в праслов’янській та сучасній українській мовах можна зробити наступні висновки: