Столиця гончарного ремесла в Опішні: історія та сучасність

Зміст

Вступ…………………………………………………..…………………3

Розділ 1. Історія розвитку гончарного ремесла на Україні. Головні осередки зародження гончарства

1.1. Історіографія дослідження……………………………………………5

1.2. Виготовлення глиняних виробів у другій половині ХІХ-ХХ столітті……………………………………………………………………………..8

Розділ 2. Столиця української кераміки. Опішня: історія та сучасність

2.1. Опішня - столиця української кераміки……………...……………..13

2.2. Малі осередки гончарства XV-ХХ століть………………………..21

Розділ 3. НАРОДНА КЕРАМІКА ОПІШНІ ЯК ДЖЕРЕЛО ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ДИЗАЙНУ ………………………………..27

ВИСНОВКИ………………………………………………..……………34

Список літератури………………………………….…………….37

Вступ

З давніх-давен побут людини супроводжують вироби з глини. В Україні практично кожна область мала свої великі й малі гончарні осередки, вироби яких вирізнялися неповторним місцевим колоритом і символікою. Та останнім часом усе частіше чуємо про "гончарну столицю" – селище Опішне, що на Полтавщині. Тут, на порівняно невеликій глибині, залягають пластичні барвисті керамічні глини. Талановитість людей і наявність матеріалу сприяли розвитку гончарного промислу. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких розходилася як по навколишніх селах, так і далеко від Полтавщини.

Актуальність проблеми полягає в тому, що кераміка в Україні є одним із найважливіших джерел для вирішення багатьох проблем, починаючи з етногенезу, етнічної історії, етнокультурних зв’язків між народами, сімейного і громадського побуту і завершуючи розмаїтими проблемами духовної культури.

Опішня — одне з найдавніших і найвідоміших гончарських містечок Полтавщини [4], яке здавна здобуло славу гончарського осередку. Тут виробляли побутовий і святковий посуд, який збагачував інтер’єр хати, вносив красу в буденне життя [3]. Сама Опішня схожа на історичний музей просто неба. На території поселення збереглися численні кургани, місця давніх святилищ, скіфське городище «Кардашів вал», слов’янське городище роменської культури, козацьке середньовічне містечко. Під Опішною збудовано розгалужену систему підземних ходів. Археологічні розкопки кожної з цих пам’яток свідчать: гончарство було тут найпоширенішим ремеслом упродовж трьох останніх тисячоліть. Наприкінці ХІХ ст., за документами, в містечку працювало близько тисячі гончарів, вироби яких експортувалися майже на всі континенти світу [2].

Сучасні опішнянські майстри день у день створюють неперевершений посуд: чайники і столові сервізи, глечики, макітри, барильця, а також камерні скульптурки — настільки різноманітні, що охоплюють усі сфери буття народу [2].

Мета роботи - дослідити історію і сучасність столиці гончарного ремесла – Опішні.

Об'єкт дослідження - гончарство в системі традиційно-побутової культури українців, а предмет - Опішненський гончарній район та його роль у розвитку традиційної культури Полтавщини й України загалом.

Завдання дослідження:

• Дослідити історію розвитку гончарного ремесла на Україні;
• Надати характеристику Опішні - столиці української кераміки;
• Розглянути народну кераміку Опішні як джерело для розвитку українського дизайну.

ВИСНОВКИ

Найбільшого розвитку гончарство досягло саме в пунктах, які виникли в XV-XVII ст. Після занепаду гончарного осередку реанімувати його в більшості випадків було неможливо. Тому нині в Україні вкрай важливо не закликати відроджувати подібні осередки, а насамперед загальмувати негативні тенденції до занепаду визначних центрів гончарства, вчасно перетворивши їх на значущі чинники формування й утвердження сучасної повсякденної національної культури українців.

Технологія гончарства була традиційною для району загалом, і переважно тотожною з технологічними особливостями виробництва в інших гончарних центрах України. Основними ланками процесу виготовлення виробів були: видобуток сировини, приготування формувальної маси, виготовлення, сушіння, декорування, скління та випалювання виробів. Окрім загальних технологічних прийомів, характерних для Полтавщини, у досліджених малих осередках виявлено окремі локальні особливості, насамперед консерватизм технології гончарного виробництва, яка завжди відставала в своєму розвитку, порівняно з провідними центрами; місцевим гончарям, за поодинокими винятками, не були притаманні пошуки нових технологічних прийомів і форм виробів. Заняття гончарством формувало певні звичаї, пов'язані з професійною діяльністю майстрів.

В останнє десятиліття XX століття Опішня стає відома як культурний і науковий центр України. Ще 1986 року був заснований Музей гончарства, який у 1989 р. набув статусу Державного музею-заповідника українського гончарства, а в 2001 - статусу Національного. У його створенні й подальшому становленні вагома заслуга генерального директора О. Пошивайла. Для збереження пам'яті про видатних земляків-гончарів відкриті меморіальні музеї-садиби славетної майстрині О. Селюченко та гончарської родини Пошивайлів. З 2002 р. в старому приміщенні Художнього кераміка, збудованому на початку 1930-х років, функціонує приватне підприємство Гончарний круг, де працює близько 40 осіб. Чимало працівників Художнього кераміка продовжують гончарювати в приватних майстернях. Це досвідчені майстри В. Омельяненко, М. Пошивайло, М. Китриш, В. Нікітченко, а також молоде покоління опішнянських керамістів: О. Шкурпела, Н. Дубинка, М. Варвенський, Л. Островна, С. Островний, родина Лобойченків. Молоді є з кого брати приклад, адже відомі майстри: І. Білик, В. Омеляненко та М. Китриш були нагороджені премією імені Д. Щербаківського, а М. Пошивайло премією імені І.Нечуя-Левицького. 1999 р. трьом опішнянським майстрам І. Білику, В. Омельяненку та М. Китришу присуджена Національна премія імені Т. Шевченка. З метою підготовки майбутніх майстрів на базі загальноосвітньої школи № 2, створено Державну художню школу-інтернат Колегіум мистецтв в Опішні. 1993 р. Опішня стала відомою і як видавничий центр завдяки видавництву Українське Народознавство. Книги видавництва є одним із найважливіших джерел вивчення українського гончарства. Вони неодноразово відзначалися на різноманітних книжкових форумах. Наприкінці 2000 р. створений Інститут керамології - відділення Інституту народознавства НАН України. Його співробітники займаються широкомасштабними дослідженнями українського гончарства як важливого компонента народної культури. З цією метою проводяться керамологічні експедиції до гончарних осередків України, опрацьовується спеціальна література, здійснюється пошук матеріалів у архівних, бібліотечних та музейних закладах України, створюються відео й фотосюжети про побут гончарів, технологію їхньої роботи, професійну обрядовість, публікуються польові й аналітичні матеріали з археології, історії та етнографії гончарства. Колектив керамологів працює над комплексною темою Гончарство України XX - початку XXI століття: історія, сучасність, перспективи. З метою вивчення гончарства працівники музею-заповідника активно ведуть дослідницьку роботу в колишніх і сучасних гончарних осередках України та проводять археологічні розкопки. Цей заклад став місцем проведення єдиного в Україні свята відродження гончарських традицій - Дня гончаря. Музей володіє найбільшою в Україні колекцією кераміки, яка налічує близько 50 тис. одиниць зберігання, ставши місцем паломництва туристів, мандрівників, художників, діячів науки та культури, урядовців, громадян України й інших держав. Його відвідують усі, хто прагне глибше пізнати свою минувшину. Слід відзначити великий внесок колективу Колегіуму мистецтв в Опішні у розвиток естетичних і мистецьких смаків молодого покоління. Крім предметів державного компоненту, тут поглиблено, за авторськими програмами вивчаються: образотворче мистецтво, малюнок, живопис, гончарство, історія мистецтв, археологія, етнографія українського гончарства, матеріалознавство. У цьому навчальному закладі обладнані лабораторії, майстерні, де проходять практику студенти Миргородського керамічного технікуму.

У кожного, хто побуває в цьому мальовничому містечку, назавжди залишаються спогади про славну історію Опішні, талановитих людей та чарівну природу, яка полонить серця гостей селища.