Мотиваційні інструменти розвитку фінансіалізації як механізму активізації сталого розвитку регіону
Інтенсивність використання певних інструментів стимулювання, які застосовують в межах стимулюючої політики сталого розвитку регіону, знаходиться в залежності від того, наскільки розвиненими є сфери життєдіяльності регіону, та на скільки узгодженими є їхні взаємовідносини. Для досягнення високого рівня гармонійності, збалансованості та сталого регіонального розвитку , тобто, підтримання взаємозв’язку, цілісності та динамічної рівноваги соціальної, економічної та екологічної складових регіону доцільно використовування податкових та трансфертних інструментів стимулювання сталого розвитку регіону [5]. Першочергово, це зумовлено тісним взаємозв’язком бюджетних та фіскальних інструментів стимулюючого впливу, а також активним застосованням у всіх сферах життєдіяльності регіону. При цьому, їх застосуванням передбачається перерозподіл коштів через бюджети різних рівнів, що сприятиме досягненню соціальної справедливості, економічному зростанню та екологічній рівновазі, отже, і утвердженню гармонійності, збалансованості та рівноважності сталого регіонального розвитку. Для стабільністі та конкурентосдатності сталого регіонального розвитку необхідні підтримання на протязі тривалого терміну позитивних параметрів розвитку регіональної СЕЕ системи та активізація потенційних можливостей регіону в нарощуванні та ефективному використанні конкурентних переваг в кожній сфері, а також впровадження нових досягнень науково-технічного розвитку в економіку, суспільство та екологію. Найприйнятніші інструменти стимулювання сталого розвитку, які забезпечать високий рівень стабільності та конкурентоспроможності сталого розвитку - це інвестиційно-інноваційні інструменти, тому що вони направлені на забезпечення сталого розвитку у соціальній, економічній та екологічній сфері регіону через розвиток нових технологій та втілення наукових пропозицій [1]. Основу безпеки сталого розвитку повинні складати використання потенціалу регіональної СЕЕ системи, здатність до самовідтворення та недопущення дії дестабілізуючих факторів. Отже, можна стверджувати, що для досягнення високого рівня безпеки сталого розвитку необхідно використовувати переважно інституційні інструменти стимулювання сталого розвитку регіону.
Інструменти механізму стимулювання сталого розвитку регіонів повинні базуватись на певних підставах відбору стимулюючих заходів, тобто відповідати принципам відбору інструментів стимулювання. Серед основних принципів відбору інструментів механізму стимулювання сталого розвитку регіонів варто виділити наступні [2]: 1) принцип ефективності полягає у здатності досягати економічних, соціальних та екологічних цілей найбільш раціональним шляхом з мінімальними витратами в межах реалізації політики стимулювання сталого регіонального розвитку; 2) принцип гнучкості полягає в реакції на постійні економічні, соціальні та екологічні внутрішні та зовнішні зміни, що стосуються певного регіону; 3) принцип справедливості полягає у відповідності віднесення стимулюючих заходів до певного типу політики стимулювання сталого розвитку регіону для об’єктивності у розподілі наслідків від застосованих інструментів стимулювання;
4) принцип пріоритетності полягає в застосуванні інструментів стимулювання, здатних стати переважними при реалізації певного типу політики стимулювання сталого розвитку регіону; 5) принцип довго строковості полягає у виборі та застосуванні в межах політики стимулювання сталого розвитку регіону довгострокових стимулів, націлених на сприяння досягнення все більш високих економічних, соціальних та екологічних параметрів розвитку регіональної СЕЕ системи [3]; 6) принцип інформативності, полягаючий в наявності об’єктивної інформації про стимулюючі заходи для обґрунтування застосування деяких інструментів стимулювання в межах політики стимулювання сталого розвитку регіонів; 7) принцип відповідності ознакам сталості, при якому інструменти стимулювання певного типу політики стимулювання сталого розвитку повинні відповідати ознакам сталості, значення котрих варто покращити. В результаті проведеного аналізу досліджень зарубіжних та вітчизняних дослідників сталого розвитку регіону [4], можна виділити наступні інструменти для стимулювання регіонального розвитку України в економічній, соціальній та екологічній сферах: створення інноваційних підприємств; інвестування власних та залучених коштів в економічну, соціальну та екологічну сферу регіону (приватні, державні, зовнішні, внутрішні); інвестування власних та залучених коштів в науку та технології; надання дотацій та субсидій місцевим органам влади з Державного бюджету; Також серед інструментів для стимулювання регіонального розвитку можна виділити: платежі за використання природних ресурсів; регіональні програми екологічного стимулювання, угоди щодо стимулювання розвитку регіонів та інші.
Зрозуміло, що застосування цих інструментів недостатньо для досягнення сталого регіонального розвитку, адже ці інструменти приділяють увагу вирішенню лише деяких проблем, існуючих в регіоні. Натомість вирішення економічних, соціальних та екологічних питань шляхом стимулюючих та мотиваційних заходів активізуючого впливу практично не враховуються. Тому існуючі інструменти стимулювання економічного, соціального та екологічного розвитку регіонів треба удосконалити для підвищення їх дії та сприяння досягненню сталого регіонального розвитку, тобто сформувати інструменти механізму стимулювання сталого розвитку регіонів. Інструменти механізму стимулювання сталого регіонального розвитку – це інструменти активізуючого впливу на регіональну систему, що спрямовані на забезпечення досягнення сталого розвитку регіону за допомогою активної діяльності державних та регіональних органів влади.
Основне призначення державної регіональної політики полягає в синхронізації заходів щодо розв'язання найважливіших соціальних та економічних проблем, які не можна самостійно вирішити на регіональному рівні. Від того, наскільки такі заходи всебічно обґрунтовані і вивірені, повністю залежить і перспектива розвитку окремих регіонів. Таким чином, економічні проблеми, пов'язані із розвитком регіонів в Україні в умовах планової системи, завжди вирішувалися виходячи з, по-перше, нарощування виробничого потенціалу; по-друге, диверсифікації певних галузей промислового і сільськогосподарського виробництва; по-третє, розвитку соціальної сфери. Для цього активно використовували капітальні вкладення, які виділяють в централізованому порядку. Через це формувалася, як прийнято зараз називати, «дорожня карта» розвитку певної території, згідно з якою визначались її можливі пріоритети. В результаті, за час перебування України у складі Радянського Союзу стався певний крен у бік активізації промислового розвитку, через що соціальний аспект опинився десь на другому плані. Після розпаду Радянського Союзу цю проблему не тільки ніхто не розв'язав, а навпаки вона ще більше загострилася. Це відбулося через згортання масштабів суспільного виробництва. За час незалежності ця та інші схожі проблеми майже не вирішувались через те, що досить довгий період державна регіональна політика не була оформлена на державному рівні. У цей час кожен регіон сам по собі визначав перспективи свого скоріш виживання, а не розвитку в умовах трансформації соціально-економічної і політичної системи країни. Лише у 2001 р. Президентом України була розроблена і затверджена «Концепція державної регіональної політики» , де фіксувались заходи, спрямовані на подолання територіальної диференціації рівня економічного розвитку. Пізніше (у 2005 р.) Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» , де приписувалися правові, економічні й організаційні заходи з приводу реалізації державної регіональної політики.
У 2015 р. Кабінет Міністрів України затвердив «Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2016 року» , де визначався комплекс заходів, спрямованих на подолання нерівномірності регіонального розвитку і рівня життя населення. У цьому документі у якості механізма реалізації пропоновались відповідні забезпечувальні основи: по-перше, нормативно-правове й інституційне забезпечення; по-друге, організаційне забезпечення (з урахованнм подальшого розвитку договірних відносин у взаємовідносинах центру і регіонів); по-третє, фінансове забезпечення (з припусканням збереження практики міжбюджетних відносин, які забезпечують вирівнювання умов економічного розвитку регіонів); і, по- четверте, науково-методичне забезпечення (спрямоване на консолідацію зусиль у фінансовій, виробничій, адміністративно-управлінській та науково-технічній сферах). Однак на практиці будь-яких позитивних зрушень у процесах подолання розбіжностей в економічному розвитку регіонів не сталося. Навпаки, продовжився крен у бік посилення таких розбіжностей, що змушує подивитися на можливе вирішення зазначених проблем по новому.
У якості реального інструменту сформована стратегія стимулювання економічного розвитку регіону разом із визначенням основних її імперативів (безумовних вимог до форми і змісту) викликає необхідність розроблення і використання власного механізму реалізації. Це обумовлене тим, що застосування так званого універсального механізму реалізації стратегії не дає можливості в повній мірі враховувати регіональні особливості, що викликані дією територіального і галузевого розподілів праці (структура видів економічної діяльності й організація господарського комплексу кожного окремого регіону завжди виступають як виняткові). Усі місцеві суперечності можуть бути вирішені за допомогою такого ж місцевого механізму реалізації. Звісно, це не означає, що механізм в усьому буде винятковим: він матиме і загальні для всіх регіонів елементи. В умовах подальшої децентралізації і демократизації владних відносин актуалізується процес розмежування повноважень між центром і регіонами, що дозволяє окремі функції державного управління делегувати на регіональний рівень. Серед функцій, які не тільки можна, а й необхідно передати з державного рівня на регіональний, можна виділити і повноваження щодо розробки і реалізації середньострокових і довгострокових стратегій економічного розвитку і регіону, і територій, що входять до його складу. У цьому випадку саме механізм реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону стає дієвим інструментом, який не тільки закріплює відносини перерозподілу (розмежування) владних повноважень, але й посилює роль і значення регіонального рівня управління економічними і соціальними процесами на кожній території.
Механізм реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону призначений для того, щоб шляхом цільового фінансування розвитку інфраструктури регіонів, формування сприятливого підприємницького клімату, мотивації як органів місцевого самоврядування, так і суб'єктів господарювання забезпечити як залучення до суспільного виробництва природних, матеріальних, трудових, фінансових наявних ресурсів, так і їх ефективне використання. Також важливо пам’ятати, що до визначальних чинників відносятся:
1) зменшення витрат виробництва та підвищення продуктивності праці (цьому сприятиме розумна протекціоністська політика на державному і регіональному рівнях);
2) розвиток базових галузей промисловості ( забезпечуючих економічну безпеку країни), який має дозволяти пряму і безпосередню участь держави;
3) використання і нарощування економічного (фінансового , виробничого, наукового , трудового, інтелектуального,) потенціалу регіону;
4) формування сучасних організаційних форм використання елементів продуктивних сил, які орієнтовані на виробництво продукції з підвищеною доданою вартістю;
5) стимулювання створення валового регіонального продукту, який визначають як різницю між вартістю вироблених і вартістю повністю спожитих у процесі виробництва товарів і послуг.
Основними завданнями розроблення механізму реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку мають бути:
- формування привабливого інвестиційного клімату на території регіону;
- акумуляція і накопичення в потрібних розмірах фінансових ресурсів шляхом використання власного економічного потенціалу;
– домінування вирішення місцевих проблем соціального та економічного розвитку;
– інноваційний розвиток техніки, технології та організації виробництва.
Суть механізму реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону визначають його цільова спрямованість, рівень виробничої (господарської) діяльності, специфічні особливості об'єкта управління (економічними та соціальними процесами), принципи функціонування на окремій території. Тим самим даним механізмом одночасно забезпечується: позитивний тренд економічного розвитку (мета); упорядкування конкретних економічних відносин, пов'язаних із вибором учасників (суб'єктів господарювання) реалізації стратегії; виявлення найважливіших проблем, які потребують негайного вирішення (об'єкти управління); зняття суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами (виявлення закономірностей розвитку). Основною формою прояву цього механізму є спосіб його внутрішньої будови або система його організації,що нерозривно пов'язанується з його суттю та змістом. Реалізується основна форма механізму реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону через систему економічних відносин, найбільш динамічною з яких вважається техніко- економічна форма (що розвивається разом з прогресом техніки), а потім - організаційно-економічна (де використовуються нові форми організації виробництва і праці та менеджмент).
На форму прояву механізму реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону впливають чинники як внутрішнього (ендогенного), так і зовнішнього походження. Ендогенними чинниками визначається поелементна структура механізму (це суб'єкти, економічні,правові та організаційні методи дії, цільова спрямованість тощо), а екзогенними – конкретизується форма функціонування (це законодавчі і регуляторні дії держави). До суб'єктів реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону можна віднести: органи державної влади державного і регіонального рівня, органи представницької влади регіонального і місцевого рівня, суб'єкти господарювання, фінансові інститути (комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди), об'єднання громадян (професійні спілки), неурядові організації, тощо.
Серед організаційних методів стимулювання використовують: спрощену процедуру створення суб'єкта господарювання, спрощену схему оподаткування та статистичної звітності, надання консультаційних і аудиторських послуг, проведення прикладних досліджень тощо. Економічні методи стимулювання поділяють на дві групи: прямої і опосередкованої дії. До групи прямої дії відносяться методи субсидування на розвиток виробництва ( нові робочі місця, навчання та підвищення кваліфікації, деякі напрями диверсифікації виробництва). До групи методів опосередкованої дії відносять методи передачі в довгострокову оренду (концесію) державного майна, використання сучасних організаційних форм (вертикально або горизонтально-інтегрованих структур, аутсорсингу та інші) взаємодії продуктивних сил. Серед правових методів стимулювання виділяють законодавчо встановлюваний спеціальний режим господарювання на окремій території, що передбачає використання деяких пільг та преференцій для заздалегідь визначуваного кола учасників або для строго окресленої межами території, укладання територіальних угод між учасниками реалізації стратегії.
Одне з призначень стратегії стимулювання економічного розвитку регіону полягає в забезпеченні збалансованості, урівноваженості державної інвестиційної політики та регіональної політики економічної і соціальної спрямованості. Якщо державною інвестиційною політикою припускається прагнення до ефективності у використанні інвестиційних ресурсів, що не виключає при цьому посилення регіональних розбіжностей в економічному розвитку, то регіональна економічна політика соціального та економічного розвитку спрямовується на забезпечення соціальної справедливості. Це обумовлене наявністю деяких суперечностей у суспільних інтересах використання інвестицій: у першому випадку йде мова про збільшення державних доходів та можливостей поповнення державного бюджету в найближчій перспективі, а в іншому – про можливе скорочення обсягів державної допомоги слабо розвиненим регіонам у майбутньому. Власне, і механізм реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону має формуватись, враховуючи зазначені імперативи. Інше призначення стратегії стимулювання економічного розвитку регіону - це нейтралізація негативних чинників, які обумовлюють посилення тенденцій розосередженості (диференціації) суспільного виробництва на території окремих регіонів, зниження ступеня освоєності (дивергенція умов економічного розвитку) території та ослаблення міцності зв'язків (дезінтеграція економічного простору) в економічному розвитку.
Таким чином, механізм реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку регіону - це дієвий інструмент управління відповідними процесами, який здатен нейтралізувати несприятливі чинникі і надати додаткового імпульсу взаємодії учасникам суспільного виробництва на певній території на найближчу і віддалену перспективи. Подальші напрями визначених досліджень полягають у розробці методичного забезпечення механізму реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку.
У якості основних елементів забезпечення механізму реалізації стратегії стимулювання економічного розвитку можуть виступити визначення цілей розвитку регіону, організація керованої економічної системи, аналіз економічного стану регіону й основних тенденцій у його розвитку, прогнозування (планування), регулювання (всілякі регулювальні заходи прямого і непрямого порядку), контроль (забезпечення зворотного зв'язку).